27-04-2021, 19:01

Цей день в українській історії …

Перше видання «Кобзаря»

26 квітня 1840 року у Санкт-Петербурзі за сприяння письменника Євгена Гребінки і поміщика Петра Мартоса вийшла перша поетична збірка Тараса Шевченка, до якої увійшло вісім його творів. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» містило вже 43 вірші і було першим, надрукованим за українським фонетичним правописом.

12 (25) лютого 1840 року Євген Гребінка отримав схвальний вердикт Петербурзького цензурного комітету і 26 квітня 1840 року накладом 1 000 примірників вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка, видана коштом Петра Мартоса, до якої увійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

Виданий на хорошому папері з офортом на початку книги за малюнком Василя Штернберга, «Кобзар», надрукований «ярижкою», незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, досить швидко був проданий у магазинах Петербурга. Він отримав схвальні відгуки, а автором першої друкованої рецензії, опублікованої в журналі «Маяк», став цензор «Кобзаря» Петро Корсаков. Через чотири роки збірка Шевченка була доповнена поемою «Гайдамаки» і перевидана під назвою «Чигиринський Кобзар».

Тополя

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила:

Пішов – та й загинув...

Якби знала, що покине –

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала – не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою…

Минув і рік, минув другий –

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка;

Мати не питає:

"Чого в'янеш, моя доню?"

Стара не спитала,

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

"Іди, доню, – каже мати, –

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий –

Будеш панувати".

"Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить"…

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополя

До самого долу…

Шевельов В.В., викладач СЕБТ