12-10-2021, 12:46

Напередодні святкування Дня захисників та захисниць України викладач Шевельов В.В., під час проведення чергового навчального заняття з дисципліни «Історія України», розповів студентам групи 112-1-21у про організацію, внутрішній устрій та тактику ведення бою дружинниками Київської Русі в IX-XІІ ст.

Студенти з цікавістю вислухали розповідь викладача, яка супроводжувалася показом ілюстративного матеріалу з даної тематики. Зокрема, студенти дізналися про такі історичні факти …       

Дружина не мала характеру всенародного війська, а набиралася з вищої верстви громадянства – бояр. Вони повинні були з'являтися на кожний заклик князя, на війну, чи в разі іншої потреби, супроводжувати його, в усьому допомагати князеві, зберігати йому вірність. Коли ж боярин зраджував князя, то відповідав за цю зраду майном і власним життям. Найлегша кара, що застосовувалася в цьому випадку – вигнання за межі держави.

Князівська дружина поділялася на старшу і молодшу. До старшої належали великі бояри – так звані „луччі люди”, найбільш впливові представники наймогутніших боярських родів та великих землевласників. Вони засідали в князівській раді, мали вплив на рішення князя.

До „молодшої дружини” входили боярські діти, яких у князівській дружині готували до військової служби, а також „отроки і дітські”, що служили при боярах і на князівському дворі, яких використовували для доставки наказів, листів та інших доручень. Під час бою вони доглядали коней дружинників.

Поряд із князівською дружиною існувало народне ополчення (вої), яке спиралося на територіальну систему і скликалося безпосередньо в час ворожих нападів із міщан і селян-хліборобів однієї місцевості.

Князь збирав, передусім, дружину. Адже це була найкраща частина війська, досвідчена у військових справах, тісно згуртована навколо князя, зобов’язана з’явитися на перший його заклик. Ополчення князь скликав на віче і на ньому повідомляв яка необхідність військового походу.

 Великого значення надавалося озброєнню воїнів. Зброю поділяли на оборонну і зачіпну. До оборонної належала броня (панцир), що являла собою сорочку з отвором для голови та короткими рукавами; зроблена вона була з дрібних залізних кілець сполучених одне з одним. Шолом виготовляли із залізної бляхи, він мав форму стіжка, що загострювався догори. Спереду бляха здовжувалася у вузький виступ, який охороняв ніс. Деколи спереду шолома кріпили залізну маску, що закривала ціле обличчя. До шолома можна було почепити й охорону для шиї. До оборонної зброї належав щит, який як і броня, служив для захисту тіла воїна. Руські щити були невеликі, охороняли тільки груди, вгорі ширші, знизу вужчі, вгнуті досередини.

Усі воїни мали при собі меч завдовжки 1 м з масивною ручкою, часом посрібленою і прикрашеною орнаментом. Він вважався ознакою судової влади князя. Поширеною була шабля – трохи довша від меча (доходила до 1,2 м), а також легша і зручніша від нього. Сокиру використовували як зброю для наступу.  З давніх-давен слов’янам був відомий лук зі стрілами, останні носили в сагайдаку. Завдяки цьому виду зачіпної зброї у княжу добу поширилися лучники, яких називали „стрільцями”. У X ст. з’являється і кіннота. Перші згадки про кінноту літопис подає з часів князя Олега, який повів у похід на Візантію 907 р. частину військ на конях.

Військо перед боєм вишиковувалося у бойову лаву та ділилося на полки, одні з яких стояли посередині і називалися „чоло”, і два бічні крила – праве й ліве. За особливу честь вважалося йти в перших лавах на ворога, бо перший удар нерідко був вирішальний. Інколи бій починався не одразу. Озброєне та впорядковане військо стояло на місці й чекало, поки ворог першим розпочне битву. Часом обидві сторони намагалися спровокувати одна одну глузуванням та жартами. Битву у Київській Русі називали „бій”, „січа”, „брань”, „полк”, а розпочинав її князь символічним ударом списа. Початком наступу були слова князя: „Потягніть, дружино”, чи „Потягнімо мужньо, браття і дружино”. На знак, що бій починається, підіймали вгору стяг. Це було гасло, що полки йдуть на ворога.

  У літописах знаходимо військові терміни, якими визначали рухи війська і хід бою: зіступитися, зразитися, зударитися; ткнути, поткнути – рушити, вдарити; бости – ударити списами, колоти списами; ударити в коні – означає наступ кінноти в повному розгоні; заїхати – ударити з боку або ззаду; притягнути – прийти на допомогу; удержати полк – тримати відділ війська у бойовому ладі; гнати, гонити, загнати, угонити – погоня тощо.

Отже, дружина княжої доби мала достатньо розвинуту для середньовіччя військову організацію. Військо сприяло внутрішній консолідації держави.